КАНАДСЬКИЙ МУЗЕЙ ПРАВ ЛЮДИНИ (Canadian Museum for Human Rights) ОГОЛОШУЄТЬСЯ ВІДКРИТИМ!

Автор:

В основі демократії передусім не свобода (як багато хто думає), а повага. Повага до людини, до народу, до його розуміння життя, до його минулого, до звичаїв, системі мислення. (Б. Окуджава)

В п'ятницю, 19 вересня 2014 року, у Вінніпезі (Манітоба, Канада) відбулося урочисте відкриття Канадського Музею Прав Людини (CMHR). Цей важливий канадський національний проект стане, за заявою творців, "світовим центром вивчення прав людини".

Музей повинен стати інформаційним центром, присвяченим історії розвитку захисту прав людини. Він буде розповідати про досить прості речі, які виявлялися пов'язані із складними проблемами: ми всі різні, але повинні жити разом; є історія гноблення і є історія опору. Сучасні принципи захисту прав людини виникли як відгук на злочин проти людства: Голодомор, Голокост, Геноцид.

Для всіх нас важливо визнавати позитивні та негативні історичні сюжети, в тому числі несправедливість, проявлену по відношенню до окремих груп людей, націй і народів. Виходить, що права людини стосуються кожного.

Історія

Все починалося з мрії однієї людини про центр прав людини, де студенти і школярі з усієї Канади могли б дізнатися правду про злочини проти людства. Ізраель Аспер був народжений в Манітобі (Канада), але його сім'я єврейських музикантів іммігрувала з України.

Ізя здобув юридичну освіту в університеті Манітоби і прославився своєю медіа-імперією, в яку входили GlobalTelevisionNetwork, газета NationalPost і більше шістдесяти інших канадських газет. Після смерті доктора Аспера в 2003 році просуванням проекту зайнялася його дочка Гейл Аспер.

15 квітня 2005, через два роки після смерті доктора Ізраеля Аспера, його мрія набула чіткі реальні форми. Офіційно був затверджений проект Канадського Музею Прав Людини (Canadian Museum for Human Rights (CMHR) в Вінніпезі. Переможцем конкурсу, в якому взяли участь 62-і архітектурні фірми з 21-ої країни, став американський архітектор, автор знаменитого бейсбольного комплексу Petco Park в Каліфорнії, нагороджений золотою медаллю Американського інституту архітекторів, Антуан Предок (Аntoine Рredock). При цьому талановитий архітектор любив підкреслювати, що довго не наважувався послати свій проект на конкурс, так як не любить подібних змагань.

20 квітня 2007 року прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер заявив про намір уряду країни зробити CMHR національним музеєм. У березні 2008 року канадський парламент проголосував за цю пропозицію. Уже в квітні 2009 року почалося будівництво.

Архітектура

Центром будівництва Музею стала місцевість "Вилка" (The Forks) над Червоною річкою в Вінніпезі (провінція Манітоба). Безперечно, це найкраще місце з географічної точки зору, яке чудово проглядається в будь-яку погоду з усіх чотирьох сторін світу – із заходу, сходу, півдня і півночі.

Сама будова виглядає як велика округла конструкція зі скла і бетону; вона займає площу в 24 тисячі квадратних метрів. Але перш ніж потрапити всередину, відвідувач повинен пройти по похилому насипу, який нагадує своїм виглядом коріння дерев. При будівництві музею були враховані зміни погоди, тому денне світло потрапляє всередину через 334 шари скла, щоб зберегти внутрішні температури повітря. Вестибюль Музею "купається" у сонячних променях, які відбиваються в 1650-ти панелях, що покривають вигнутий фасад 23-поверхового будинку.

Через головний зал можна піднятися на "Вежу надії", яка розташована на шпилі музею. Звідси відкривається чудовий вид на місто Вінніпег і його околиці. За словами архітектора, будівля символізує лід, хмари і скелі, які гармонійно поєднані з навколишньою зеленою рослинністю. І дійсно, з одного боку Музей ніби вріс у землю, з іншого - здається, що він зітканий із хмар, в той час як інтер'єр будівлі, за задумом дизайнера, символізує життєвий цикл людини.

Музей "виростав" на моїх очах, тому я без втоми фотографував його в різні пори року, в будь-яку погоду і на різних стадіях будівництва: фундамент, каркас, бетон; одягненого в дзеркальні блоки, оточеного колючим дротом  та зі стрілами кранів у хмарах. Краса і ґрунтовна міцність будівлі вже ні у кого не залишали сумнівів, але по ходу розвитку проекту виникали інші питання (про них мова піде далі).

На офіційному сайті музею про проект сказано: "Робота Предока... побудована на протиставленні протилежностей: світла і тіні, невагомості і матеріальності каменю, блискучої та матової поверхонь, землі і неба. Загальна композиція передає і прагнення вгору, і вкоріненість у базових цінностях боротьби за дотримання прав людини ".

Бюджет

Фінансування капітальних затрат на Канадський Музей Прав Людини проходило на федеральному, провінційному та міському рівнях, а також чимала частка надійшла з приватних колекцій. На лютий 2011 року загальний бюджет будівництва склав 310 мільйонів доларів. У грудні 2011 року CMHR оголосив, що, у зв'язку із зростанням витрат на внутрішнє оформлення музею, загальна вартість будівництва збільшилася на додатковий 41 мільйон доларів (нова сума – 351 мільйон).

У липні 2012 року федеральні і місцеві органи управління домовилися про додаткове фінансування для CMHR. Як повідомила влада, це було необхідно для завершення інтер'єру та придбання експонатів, щоб можна було офіційно відкрити музей восени 2014 року, який вже тоді на два роки відставав від графіка.

Після відкриття, фонди на утримання Канадського Музею Прав Людини виділятиме канадський уряд, оскільки це національний музей. Операційні витрати становитимуть близько 22-х мільйонів в рік.

Суперечки і Експозиції

Починаючи з грудня 2010 року, спалахнули суперечки з приводу планів для двох експозицій постійних галерей: Голокосту і боротьби за виживання корінних народів Канади. Протестували етнічні громади, які проживають в Канаді, а також численні політичні, соціальні та релігійні організації, такі як, наприклад, Конгрес Українців Канади (Ukrainian Canadian Congress – UCC), Німецько-Канадський Конгрес (German-Canadian Congress), Українсько-Канадська Асоціація Громадянських свобод (Ukrainian Canadian Civil Liberties Association – UCCLA), вірменська громада Канади та десятки інших.

Українська громада Канади, наприклад, яка боролася за визнання Голодомору геноцидом проти українського народу, вимагала окремої експозиції.

Давно доведений і отримав світове визнання той факт, що Голодомор не був етнічною чисткою. Це був справжній неприкритий терор голодом, який вирішував поставлене Сталіним завдання: за допомогою штучно створеної ситуації абсолютного голодування звести до нуля повстанський потенціал вже голодуючого українського села.

Початок сталінської акції був замаскований під хлібозаготівлі, конфіскація в січні 1933 року всіх продовольчих запасів села, яка здійснювалася в умовах фізичної та інформаційної блокади. У першій половині 1933 року загинули мільйони. Одночасно були репресовані десятки тисяч представників української інтелігенції. Всього від голоду і репресій загинуло від 10 до 15 мільйонів українців ("батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який і впровадив цей термін, ще в 1953 році заявив, що "знищення української нації" – це "класичний приклад геноциду") .

У 2008 році уряд Харпера визнав Голодомор геноцидом, "історичним злочином, який Захід залишив без уваги", як висловився автор відповідного законопроекту депутат Джеймс Безан. Ідею активно підтримали Конгрес Українців Канади та Українсько-Канадська Асоціація Громадянських Свобод. Вони нагадали законодавцям і про долі шести тисяч українців з якими в Канаді під час Першої світової війни обійшлися як з ворогами держави. Всі вони перетнули океан у пошуках щасливого життя, а опинилися за колючим дротом в таборах для інтернованих. Українська діаспора справедливо вимагала, щоб ці історичні факти були відображені у окремій галереї, тим більше, що Музей знаходиться у місті Вінніпег, де у кожного четвертого жителя українське коріння, а перші переселенці прибули сюди ще 120 років тому.

4 квітня 2009 року Законодавча Асамблея канадської провінції Онтаріо визнала Голодомор 1932-33-х років в Україні актом геноциду й одностайно ухвалила Закон про встановлення в Канаді "Дня пам'яті Голодомору в Україні" (четверта субота листопада). Пізніше до неї приєдналися й інші провінції.

До заклику ліберальних членів парламенту канадської провінції Манітоба про заснування постійно-діючої галереї Голодомору в Канадсьому Музеї Прав Людини приєдналися і консерватори. Член парламенту Джой Сміт, яка виступала за будівництво цього національного музею у Вінніпезі, нагадала, що тут буде і повноцінна галерея Голокосту.

"Канада визнала Голодомор геноцидом і вважає, що ці трагічні події заслуговують особливого місця в історії прав людини. Наша молодь повинна знати правду", – зазначила пані Сміт.

3 липня 2012 року в Залі пам'яті "Меморіалу пам'яті жертв голодомору в Україні" відбулася церемонія підписання Меморандуму про співпрацю між Національним музеєм "Меморіал пам'яті жертв Голодомору в Україні" та Канадським Музеєм Прав Людини.

Вірменська громада Канади теж зажадала гідного освітлення Геноциду в експозиціях Музею, а саме висвітлння масового вбивства півтора мільйона вірмен у Османській Туреччині. Представник Музею, професор Клінт Керл, коментуючи заяву посла Туреччини в Канаді про те, що визнання Геноциду вірмен шкодить канадсько-турецьким відносинам, заспокоїв представників вірменської громади. "Геноцид вірмен не залишиться без уваги, коли буде відкритий Канадський Музей Прав Людини. Музей не має наміру називати масове вбивство вірменів нічим іншим, як Геноцидом. Ці події, присвячені масовим злодіянням, будуть представлені у виставкових залах", – зазначив професор.

Нагадаємо, що в квітні 2004 року парламент Канади визнав Геноцид вірмен в Османській імперії 1915 року.

Канадські індіанці, в свою чергу, звинуватили Музей в замовчуванні Геноциду корінних народів. Індіанських вождів провінції Манітоба обурило, що в Канадському Музеї Прав Людини прибрали слово "Геноцид" з назви експозиції про корінні народи Канади. Комітет Музею спочатку планував використовувати цей термін стосовно до індіанців Канади, але потім переглянув рішення на тій підставі, що "не має права робити заяви про Геноцид". У відповідь, Рада вождів південних племен (A Tribe Called Red) заявила, що це "очевидна демонстрація нещирості і популістського підходу федерального уряду" і звинуватив Музей в "замовчуванні справжньої історії Канади і ганебне поводження з корінними народами".

У листі Ради вождів провінції говориться, що вони передали Музею один мільйон доларів, як благодійний внесок в надії, що комітет CMHR правдиво представить історію відносин білих поселенців до індіанських племен, так як Геноцид продовжується і понині. Великий вождь закликав замінити теперішню табличку "Індіанські школи-інтернати" на першу, яка була встановлена напочатку – "Геноцид з боку поселенців-колоністів".

Організація Об'єднаних Націй визначає поняття "геноцид" як "дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу", зокрема вбивство членів такої групи; заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу її членам; навмисне створення для якої-небудь групи людей життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; заходи, спрямовані на запобігання дітородіння; примусовап передача дітей з однієї групи в іншу.

На думку великого вождя, "історичні та сучасні процеси по відношенню до корінних індіанців повністю відповідають визначенню геноциду. Їх замовчування тільки зробить гнійну рану ще більш заразною і буде сприяти зростанню расизму".

Урочисте відкриття

І ось настав довгоочікуваний день!

19 вересня 2014 року в Канадському Музеї Прав Людини (Canadian Museum for Human Rights) відбулося офіційне відкриття, яке зібрало разом представників влади, ЗМІ та почесних гостей. Урочисту церемонію відкрив генерал-губернатор Канади Девід Джонсон (David Johnston). У своїй промові, яка транслювалася по національному телебаченню, генерал-губернатор підкреслив життєво-важливу роль, яку Музей може зіграти в допомозі повернення до діалогу, до миру і шануванню прав людини.

Президент Музею та її виконавчий директор Стюарт Мюррей (Stuart Murray) підкреслив, що Музей представляє факти стійкості і мужності націй, для того щоб продовжити розмову про права людини в канадському суспільстві і в цілому світі. "Ми відкриваємо ці двері для того, щоб усім, хто входитиме сюди, нагадати про просту істину – ми можемо змінити ситуацію у цьому світі", – заявив Мюррей. – "У справі захисту прав людини не потрібно ніяких спеціальних навичок і навчання. Інструментами для цього є наше розуміння, повага, мужність і відкрите серце".

На сьогоднішній день в Музеї зібрано 160 творів мистецтва, діють 10 постійних галерей та історичних об'єктів, 7 театрів з сотнями годин відеострічок і фільмів, а також інтерактивні експозиції. Тут представлені експозиції, які розповідають про Голодомор 1932-1933 років на Україні, геноцид вірмен, різанину в боснійській Сребрениці, знищенні народностей хуту і тутсі в Руанді та багато інших. Найбільшою вважається галерея "Канадські Подорожі", яка представляє суперечливу історію прав людини в країні. Канада була і притулком, і кінцевою зупинкою підземної залізниці для американських чорношкірих рабів, які шукали вільного життя, і в'язницею, місцем, де були кинуті за колючий дріт і поховані безвинні іммігранти протягом двох світових воєн.

Значне місце в Музеї зайняла експозиція, присвячена історії Голокосту. Галерея, в якій виставлені матеріали про знищення євреїв в роки Другої світової війни, займає близько 400 кв.м. Як повідомила представник музею Морін Фітцхенрі, експозиція складається з п'яти розділів і включає інформацію про прихід нацистів до влади, початку знищення євреїв та участі звичайних громадян у здійсненні геноциду. У галереї також транслюватиметься фільм, присвячений відмові Канади приймати єврейських біженців під час Другої світової війни.

Цікаво, що хоча в Музеї вже з'явилися перші відвідувачі, він фактично, як підтвердив і його директор Стюарт Мюррей, ще повністю не готовий. Далеко не всі експонати знаходяться на своїх постійних місцях, не всі експозиції готові, тому відвідувачів, що прийшли сюди на безкоштовні екскурсії, приймають всього у чотирьох залах.

Очікується, що всі галереї будуть повністю завершені до 11 листопада 2014 року.

Як би там не було – через розбіжності, суперечки, образи і звинувачення – Канадський Музей Прав Людини прийшов до своєї знаменної дати. У Музея благородна місія, у нього є все потрібне, щоб розвиватися, об'єднувати і сприяти миру на нашій планеті. Він стане для усіх нас постійним нагадуванням про страшні трагедії і рани цілих народів, які не загоюються навіть через віки.

А ми в свою чергу, постараємося зробити так, щоб ці злочини проти людства більше ніколи не повторювалися.

До урочистого відкриття Музею в Вінніпег з України привезли дві скульптури маленької худенької дівчинки з колосками, затиснутими в руці – точну копію пам'ятника жертвам Голодомору в Києві. Одна з них була встановлена в Музеї. Після огляду експозицій, залишаючи будівлю, я раптово озирнувся.

Бронзова дівчинка плакала.

Чи мені, все-таки, здалося?

"Кожен, навіть самий малий народ – є неповторна грань Божого задуму." (Олександр Солженіцин)

Фото к статье: